Історія греко-католицької церкви в Скалі-Подільській

 Історія греко-католицизму в наших краях бере початок з 1700–1730-х років. Якраз на початку XVIIIст. Поділля (в тому числі Скала) було повернуте в склад Речі Посполитої (Польщі). Адже в 1672–1699-х рр. наш край перебував у складі Туреччини. Тільки з відходом турків почали утворюватися стійкі релігійні громади та відбудовуватись зруйновані храми.

Масова колонізація і збільшення числа жителів в селищі викликали необхідність побудови кількох храмів. Так, в Скалі виникло три греко-католицькі парафії, кожна зі своєю церквою. На Старій Скалі (так називається частина Скали зі сторони Гуштина) існувала церква Рождества Преподобної Діви Марії, а в самому містечку розміщувалися храми Вознесіння Христового і Святого Миколая. Всі церкви були дерев’яними, покритими гонтом. Церква на Старій Скалі була збудована у 1717р. й мала власного священика Івана Пашовського. Святомиколаївська церква (знаходилася на місці теперішньої) постала у 1725р. і теж мала свого пароха: Григорія Свидницького. Нарешті, найголовнішим храмом вважався Вознесенський, який був збудований у 1720р. Вірогідно, що він знаходився десь на сучасній вулиці Котляревського. Ця церква вважалася резиденцією Скалецького декана, так як Скала була центром греко-католицького деканату, до якого входили 42 парафії з навколишніх сіл: крім Скали – Іванків, Пукляки, Підпилип’я, Турильче, Залуччя, Нівра, Гермаківка, Шестовці, Лянцкорунь, Летава, Збриж, Іване-Пусте, Почапинці, Новосілка, Чорнокозинці, Залісся, Сокиринці, Коцюбинчики, Босири, Бурдяківці, Лосяч, Давидківці, Жабинці, Гуків, П’ятничани, Бережанка, Мельниця, Худиківці, Горошова, Устя, Михалків, Пилипче, Колобрідка, Синьків, Зозулинці, Бабинці, Кривче, Худиївці, Сапогів, Вовківці, Мушкатівка. XVIII століття донесло нам ім’я одного з деканів ― Лотоцький. Страшне лихо спіткало  Вознесенську церкву у 1796р. Тоді вона згоріла дотла. Хоч скалецькі міщани і готувались  до відбудови святині (було заготовлено будматеріал), але в 1831р. в краї вибухнула епідемія холери і всі підготовчі роботи припинилися, як виявилось, назавжди... Деканальний уряд було перенесено до Миколаївської церкви.

Як відомо, одним із покликань греко-католицьких священиків у ті далекі часи було нести освіту в народ. Так, при всіх трьох церквах діяли, і досить успішно, три школи. Тому не дивно, що значна частина населення вміла читати і писати.

У кінці XVIII – першій половині XIXст. (десь до початку 60-х рр.) у Святомиколаївській церкві несли до народу слово Боже батько і син Тарнавські. Особливо гарними відгуками рясніють старі документи про священика Яна Тарнавського: ремонт, побудова нової дзвіниці, спроба у 1830р. відновити Вознесенську церкву (про неї було вище). Отець, бачачи тяжке матеріальне становище земляків, старався своїм коштом і власними зусиллями утримувати церкву і навіть дитячу «захоронку» (так колись називався дитячий садок).

У 1867р. до Скалецької парафії прибув зі Стрийщини отець Келестин Костецький, 1843р. народження. Крім посади пароха, він носив звання титульного радника Митрополичої Консисторії з відзнаками крилошанина і тому в ті часи вважався досить впливовою людиною. В обох громадах (а він священнодіяв і в Миколаївській, і в Рождественській церквах) налічувалося 2500 греко-католиків. У володіннях панотця і церкви знаходилось 130 моргів поля і 17 моргів сіножатей. Для порівняння: Голуховський володів 2400 моргами і всі скалецькі жителі разом ― близько 700 моргами. У 1882р., бачачи аварійний стан Миколаївської церкви, Костецьким було збудовано на заміну старої, дерев’яної нову, велику, кам’яну церкву, яка знаходиться на своєму місці до тепер. Є версія, що стару церкву було віддано в парафію с.Цигани, а в 1910р. перевезено в с.Дубівку ( Цигани збудували собі кам’яну церкву). Там вона є діючою і досі. У далекому 1882р. наша церква була першим кам’яним храмом в усій околиці. Тому на неї приходили подивитися жителі з навколишніх сіл, як на диво.

У 1886р. до Скалецької парафії прибув новий священик Олександр- Константин Левицький, якому судилося відіграти виняткову роль в українському русі в Скалі. Повністю відданий національній справі, він став справжнім проводирем містечка. Ось його неповні заслуги: розмальовано Миколаївський храм, організовано осередок «Просвіти» ( найбільший в усій Галичині – понад 600 членів), побудовано читальню «Просвіти», бібліотеку, громадський кооператив – позичкову касу, створено найвідоміший в околиці хор, диригентом якого був Григорій Старицький (запрошений Левицьким у 1899р. на посаду дяка). Як відомо, сім’я цього пароха перебувала у родинних зв’язках з істориком та громадсько-політичним діячем Михайлом Грушевським. У жовтні 1910р. отець Левицький помер. Незабаром,  2 жовтня 2010р. буде відзначатися 100-річчя з часу смерті цього визначного громадського діяча і багаторічного пароха Скали.

Далі у нашій парафії було декілька священиків: Константин Андрусевич (1910-1912), Анатолій Базилевич (1912-1913), Вітольд Білінський (1913-1919). Перед Першою світовою війною церковна громада досягла найбільшого розвитку за всі часи свого існування. Миколаївську церкву було наділено трьома відпустами: на перенесення мощей Святого Миколая, на Марії Магдалини і на Покрову Пресвятої Діви Марії. Кількість населення греко-католицького обряду зросла до 2540 чоловік.

З 1919р. і десь по 50-ті рр. слово Боже ніс до скалецьких парафіян Іван Деревенко. Ймовірно, він у 1946р. під час руйнування радянською владою греко-католицизму в Західній Україні перейшов на православний обряд Богослужіння. Його можна зрозуміти, адже в тодішніх греко-католицьких священиків було дві дороги: або в тюрми і Сибір, або...

У 1990 р. греко-католицька церква вийшла з багаторічного підпілля і в Скалі теж відновилася греко-католицька парафія. Різні часи за двадцять останніх років пережили наші парафіяни. На жаль, храм, який був збудований у кінці XIXст. як греко-католицький, залишився у руках вірних УПЦ КП і наші односельчани не зуміли знайти спільної мови між собою (наприклад, почергова відправа). Дванадцять років (1990-2002) вірні греко-католицького обряду стояли на холоді, вітрі, морозі, слухаючи слово Боже в невеличкій каплиці. Незмінно на протязі двадцяти років ( 1990 - 2010) служив в таких нелюдських умовах отець Анатолій Гаврилевський.

У 2002р., якраз на Різдзвяні свята, греко-католицькі парафіяни зайшли на Службу Божу до костелу Успіння Божої Матері, домовившись про почергову відправу з парафіянами римо-католицького обряду.

З 2 травня 2010 р. до нашої парафії прибув новий священик о. Василь Германюк. Своїм ентузіазмом, невичерпною енергією, молодим максималізмом він вдихнув в наших вірних силу, надію, віру в новий розвій, в потужне відродження греко-католицької церкви в Скалі-Подільській. Адже багатовіковою службою українським інтересам наша церква довела свій національний характер і відстояла право на існування у незалежній Україні.

Збір інформації та систематизацію проводила

Ундерко Оксана, вчитель історії